Свято-Михайлівський Видубицький чоловічий монастир

Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михайла тут існував задовго до прийняття християнства князем Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші Лаврських.

Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості. Віддавна, біля Видубицького урочища, була переправа через Дніпро, де «видибали» за допомогою «дубів» — човнів із суцільного дуба.

Згідно версії Об’єднання Рідновірів України, біля монастиря «видибала» статуя Перуна з київського пантеону, втоплена у Дніпрі.[1]

Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI ст. князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в Повісті врем’яних літ під 1070 роком. Спочатку називався за іменем фундатора — Всеволожим, згодом — за місцевістю — Видубицьким.

У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті врем’яних літ», водночас, тут вівся Київський літопис.

У 1170 році в монастирі розпочалось будівництво мурованого Михайлівського собору.

О. Антоній Грекович, делегат унійного митрополита Іпатія Потія, мав у монастирі свою резиденцію на початку XVII століття.[2]

Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття.

У радянські часи на території Видубицького монастиря було розміщено Інститут археології Академії наук України.

У 1967—1982 роках всі споруди ансамблю відреставровані під керівництвом відомого українського архітектора-реставратора Раїси Бикової.

З 1997 року тут діє чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського патріархату.