Георгіївський собор

Один з найбільш досконалих взірців архітектури “мазепинського” бароко. Споруджений як новий соборний храм Видубицького монастиря.

Побудова нової соборної монастирської церкви, названої на честь св.Георгія Побідоносця, була викликана тим, що старий Михайлівський собор (а вірніше те, що від нього залишилось) після відбудови XVII ст. виявився замалим, до того ж небезпечним через зсуви ґрунту. Храм закладено 11 червня 1696 р. коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського. Будівництво було завершене 15 липня 1701 р., а 9 жовтня того ж року собор освятив митрополит Варлаам Ясинський.

За просторовою структурою належить до класичного українського типу дев’ятидільних п’ятибанних храмів і вважається найдосконалішою з усіх подібних будівель. Архітектор тонко компенсував розташування собору у глибокій долині, надавши йому вертикально видовжених пропорцій. Фасади відзначаються вишуканою бароковою декорацією. Автор споруди невідомий на ім’я, але за стилістичними ознаками саме він збудував Всіхсвятську церкву у Лаврі, де у капітелях пілястрів також використано унікальні волюти, закручені не назовні, а до середини.

Інтер’єр Георгіївського собору від початку не був вкритий стінописом. Цікавою особливістю є те, що вікна зсередини будівлі прикрашені такими само наличниками, що й на фасадах. З білими стінами контрастував велетенський п’ятиярусний іконостас, встановлений коштом дружини гетьмана Данила Апостола у 1720-і роки. До 1840-х років на південній стіні храму висів портрет фундатора — полковника Миклашевського. Нині він зберігається у Музеї українського мистецтва.

Іконостас знищено у 1936 р., коли будівлю використовували під військовий склад. У 1967 р. собор зазнав пожежі, у якій згоріли стародруки Історичної бібліотеки АН УРСР, що були там поскидані. У 1970—80-і роки у храмі містилися художні майстерні, в яких виготовлялися скульптури для Музею Великої Вітчизняної війни. Згодом тут зберігалися фонди Інституту археології. 9 серпня 1998 р. у храмі відбулася перша служба.